Парламентські вибори в Ізраїлі 27 жовтня 2026 року не визначили однозначного переможця. Партія «Лікуд» прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу посіла перше місце, однак його праворелігійний блок втратив більшість у Кнесеті. Опозиція на чолі з колишнім начальником Генштабу Армії оборони Ізраїлю Гаді Айзенкотом також не отримала достатньої кількості мандатів. У результаті країна опинилася перед затяжними коаліційними переговорами, наслідки яких відчуватимуться далеко за її межами.
Від майбутньої коаліції залежатимуть інтенсивність війни з Іраном, політика щодо Гази й Західного берега, відносини з Вашингтоном та арабськими державами. Для України відкриваються перспективи співпраці проти іранських дронів, але швидкого перегляду ізраїльської політики щодо Росії очікувати не варто.
Парламент без більшості
За даними Центральної виборчої комісії Ізраїлю, оприлюдненими 30 жовтня, «Лікуд» отримав 27 зі 120 місць у Кнесеті. Партія «Яшар» Гаді Айзенкота здобула 21 мандат, об’єднання «Бе-Яхад» Нафталі Беннета — 12. Об’єднаний арабський список має 11 місць, партії «Демократи» та РААМ — по вісім. «Наш дім Ізраїль», «Об’єднаний юдаїзм Тори» й «Оцма Єгудіт» одержали по сім, ШАС та «Релігійний сіонізм» — по шість.
Сумарно прихильники Нетаньягу контролюють 53 мандати, опозиційний блок — 48, арабські політичні сили — рекордні 19. Для створення уряду необхідний щонайменше 61 голос. Явка становила 77,9%, проголосували понад 5,7 млн осіб. Остаточні результати мають передати президенту Іцхаку Герцогу 4 листопада, а новий Кнесет складе присягу 10 листопада.
Нетаньягу зберіг найбільшу партію, але не більшість разом із союзниками. Опозиція математично могла б мати 67 голосів за підтримки арабських партій, однак більшість її лідерів раніше відкидали такий формат. Тож рекордне арабське представництво не гарантує участі в уряді.
Хто може сформувати уряд
Перший сценарій — Нетаньягу переконає частину опозиції підтримати нову коаліцію або домовиться про уряд широкої єдності. Його перевага — багаторічний досвід коаліційних переговорів і можливість залишатися виконувачем обов’язків прем’єра до формування нового кабінету. Водночас для центристів співпраця з ним означатиме порушення передвиборчих обіцянок.
Другий сценарій — уряд Айзенкота з підтримкою арабських депутатів, можливо, без їхнього входження до кабінету. Така конструкція спиралася б на 48 голосів опозиції та 19 арабських депутатів. Її головні ризики — суперечності між правими, центристами й лівими, а також принципові розбіжності щодо палестинського питання.
Третій варіант — тривала політична криза й повторні вибори у 2027 році. Нетаньягу тоді залишиться виконувачем обов’язків прем’єра. Це ускладнить довгострокове планування, але не означатиме автоматичного припинення військових операцій.
Наслідки для Близького Сходу
Найімовірніше, основні засади ізраїльської безпекової політики збережуться незалежно від персонального складу уряду. Після нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року та подальших воєн ізраїльська політична система змістилася до жорсткішого підходу щодо Ірану, ХАМАС і «Хезболли». Нетаньягу та Айзенкот розходяться у внутрішньополітичних питаннях, але обидва розглядають іранський військовий потенціал як стратегічну загрозу.
Найвідчутнішими можуть бути відмінності щодо палестинських територій. Уряд за участю ультраправих сил, імовірно, продовжить підтримувати розширення ізраїльських поселень на окупованому Західному березі та жорсткі умови в секторі Гази. Центристський кабінет мав би більше простору для переговорів із регіональними партнерами, гуманітарних домовленостей та відновлення відносин з європейськими державами. Проте й тут не слід автоматично очікувати підтримки створення незалежної Палестини.
Крихкість перемир’я в Газі, де й після оголошення режиму припинення вогню фіксуються нові удари та жертви, залишатиметься одним із ключових чинників. Для Єгипту та Йорданії особливо важливе запобігання регіональній дестабілізації, для Саудівської Аравії та держав Затоки — недопущення розширення війни. Без хоча б обмеженого прогресу в палестинському питанні нові кроки з нормалізації відносин Ізраїлю з арабським світом залишатимуться складними.
Війна з Іраном: ризик нової ескалації зберігається
Війна Ізраїлю та США проти Ірану, що почалася наприкінці лютого 2026 року, стала центральним зовнішньополітичним питанням виборчої кампанії. Попри періоди припинення вогню, остаточної мирної угоди немає. Суперечки стосуються іранської ядерної програми, ракетного потенціалу, американської блокади іранських портів і санкцій проти експорту нафти.
30 жовтня Reuters повідомило про повернення катарських посередників до Тегерана для узгодження можливого компромісу зі США. Водночас іранська сторона відкинула частину запропонованих умов, а Вашингтон наполягає на включенні ядерного питання від початку переговорів. Отже, дипломатичний процес триває, але підстав вважати завершення конфлікту близьким поки недостатньо.
Для Нетаньягу продовження тиску на Тегеран є одним з основних елементів політичної програми. Нова ескалація може консолідувати його правий електорат, хоча військові втрати й суспільна втома здатні мати протилежний ефект. Водночас було б помилкою вважати, що перемога Айзенкота означатиме відмову від силового стримування Ірану: відмінності стосуватимуться передусім координації зі США, масштабу операцій та ролі дипломатії.
Ескалація також загрожує країнам Перської затоки, судноплавству в Ормузькій протоці та світовим енергетичним ринкам. Для імпортерів нафти й газу, зокрема європейських економік, це означає ризик цінових коливань, дорожчої логістики та додаткового інфляційного тиску.
Що означають результати виборів для України
Для Києва ізраїльські вибори мають подвійне значення. Росія та Іран співпрацюють у військово-технічній сфері, а дрони Shahed загрожують обом державам. Водночас уряди Нетаньягу обережно ставилися до надання Україні високотехнологічного озброєння, зберігаючи канали взаємодії з Москвою.
6 жовтня президент Володимир Зеленський обговорив протидію російським та іранським «шахедам» з ізраїльським міністром Зеєвом Елькіним. Українська сторона прямо пов’язала безпеку двох країн із технологіями, які Тегеран передав Росії. Напередодні голосування Нетаньягу також визнав, що Ізраїль вивчає український досвід боротьби з дронами й інвестує у відповідні рішення.
Якщо опозиція сформує уряд, з’явиться додаткове політичне вікно для обміну розвідувальними даними, спільних розробок систем виявлення й перехоплення безпілотників, кооперації оборонних компаній і тіснішого діалогу з європейськими союзниками. Однак це можливість, а не вже ухвалене рішення про постачання ізраїльських систем протиповітряної оборони Україні.
Існує й зворотний ризик. Подальша війна з Іраном збільшує потреби Ізраїлю, США та держав Перської затоки в ракетах-перехоплювачах і засобах ППО. За обмежених виробничих можливостей це створює додаткову конкуренцію за ресурси, необхідні Україні для захисту міст і енергетичної інфраструктури. Тому український інтерес полягає не в розширенні близькосхідної війни, а в її контрольованій деескалації одночасно з поглибленням технологічної співпраці з Ізраїлем.
Прогноз: три ключові чинники найближчих місяців
Перший — здатність Нетаньягу або Айзенкота сформувати стійку коаліцію. Другий — результат переговорів США та Ірану за посередництва Катару й інших держав регіону. Третій — ситуація в Газі та на Західному березі, від якої залежатимуть відносини Ізраїлю з арабськими сусідами та міжнародними партнерами.
Базовим сценарієм на кінець жовтня виглядає період політичної невизначеності з високою ймовірністю продовження жорсткої безпекової політики. Навіть прихід нового прем’єра не усуне протистояння з Іраном, але може змінити спосіб ведення війни та співвідношення воєнних і дипломатичних інструментів.
Для України найкращим результатом стане поєднання меншої регіональної ескалації, стабільних західних постачань засобів ППО та практичного партнерства з Ізраїлем у сфері протидії іранським технологіям. Вибори 27 жовтня створили для цього певні можливості, проте остаточні висновки можна буде зробити лише після формування нового уряду — або рішення про повторне голосування.
Парламентські вибори в Ізраїлі 27 жовтня 2026 року не визначили однозначного переможця. Партія «Лікуд» прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу посіла перше місце, однак його праворелігійний блок втратив більшість у Кнесеті. Опозиція на чолі з колишнім начальником Генштабу Армії оборони Ізраїлю Гаді Айзенкотом також не отримала достатньої кількості мандатів. У результаті країна опинилася перед затяжними коаліційними переговорами, наслідки яких відчуватимуться далеко за її межами.
Від майбутньої коаліції залежатимуть інтенсивність війни з Іраном, політика щодо Гази й Західного берега, відносини з Вашингтоном та арабськими державами. Для України відкриваються перспективи співпраці проти іранських дронів, але швидкого перегляду ізраїльської політики щодо Росії очікувати не варто.
Результати голосування: парламент без більшості
За даними Центральної виборчої комісії Ізраїлю, оприлюдненими 30 жовтня, «Лікуд» отримав 27 зі 120 місць у Кнесеті. Партія «Яшар» Гаді Айзенкота здобула 21 мандат, об’єднання «Бе-Яхад» Нафталі Беннета — 12. Об’єднаний арабський список має 11 місць, партії «Демократи» та РААМ — по вісім. «Наш дім Ізраїль», «Об’єднаний юдаїзм Тори» й «Оцма Єгудіт» одержали по сім, ШАС та «Релігійний сіонізм» — по шість.
Сумарно прихильники Нетаньягу контролюють 53 мандати, опозиційний блок — 48, арабські політичні сили — рекордні 19. Для створення уряду необхідний щонайменше 61 голос. Явка становила 77,9%, проголосували понад 5,7 млн осіб. Остаточні результати мають передати президенту Іцхаку Герцогу 4 листопада, а новий Кнесет складе присягу 10 листопада.
Нетаньягу зберіг найбільшу партію, але не більшість разом із союзниками. Опозиція математично могла б мати 67 голосів за підтримки арабських партій, однак більшість її лідерів раніше відкидали такий формат. Тож рекордне арабське представництво не гарантує участі в уряді.
Хто може сформувати уряд
Перший сценарій — Нетаньягу переконає частину опозиції підтримати нову коаліцію або домовиться про уряд широкої єдності. Його перевага — багаторічний досвід коаліційних переговорів і можливість залишатися виконувачем обов’язків прем’єра до формування нового кабінету. Водночас для центристів співпраця з ним означатиме порушення передвиборчих обіцянок.
Другий сценарій — уряд Айзенкота з підтримкою арабських депутатів, можливо, без їхнього входження до кабінету. Така конструкція спиралася б на 48 голосів опозиції та 19 арабських депутатів. Її головні ризики — суперечності між правими, центристами й лівими, а також принципові розбіжності щодо палестинського питання.
Третій варіант — тривала політична криза й повторні вибори у 2027 році. Нетаньягу тоді залишиться виконувачем обов’язків прем’єра. Це ускладнить довгострокове планування, але не означатиме автоматичного припинення військових операцій.
Наслідки для Близького Сходу: зміна тактики без гарантії зміни курсу
Найімовірніше, основні засади ізраїльської безпекової політики збережуться незалежно від персонального складу уряду. Після нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року та подальших воєн ізраїльська політична система змістилася до жорсткішого підходу щодо Ірану, ХАМАС і «Хезболли». Нетаньягу та Айзенкот розходяться у внутрішньополітичних питаннях, але обидва розглядають іранський військовий потенціал як стратегічну загрозу.
Найвідчутнішими можуть бути відмінності щодо палестинських територій. Уряд за участю ультраправих сил, імовірно, продовжить підтримувати розширення ізраїльських поселень на окупованому Західному березі та жорсткі умови в секторі Гази. Центристський кабінет мав би більше простору для переговорів із регіональними партнерами, гуманітарних домовленостей та відновлення відносин з європейськими державами. Проте й тут не слід автоматично очікувати підтримки створення незалежної Палестини.
Крихкість перемир’я в Газі, де й після оголошення режиму припинення вогню фіксуються нові удари та жертви, залишатиметься одним із ключових чинників. Для Єгипту та Йорданії особливо важливе запобігання регіональній дестабілізації, для Саудівської Аравії та держав Затоки — недопущення розширення війни. Без хоча б обмеженого прогресу в палестинському питанні нові кроки з нормалізації відносин Ізраїлю з арабським світом залишатимуться складними.
Війна з Іраном: ризик нової ескалації зберігається
Війна Ізраїлю та США проти Ірану, що почалася наприкінці лютого 2026 року, стала центральним зовнішньополітичним питанням виборчої кампанії. Попри періоди припинення вогню, остаточної мирної угоди немає. Суперечки стосуються іранської ядерної програми, ракетного потенціалу, американської блокади іранських портів і санкцій проти експорту нафти.
30 жовтня Reuters повідомило про повернення катарських посередників до Тегерана для узгодження можливого компромісу зі США. Водночас іранська сторона відкинула частину запропонованих умов, а Вашингтон наполягає на включенні ядерного питання від початку переговорів. Отже, дипломатичний процес триває, але підстав вважати завершення конфлікту близьким поки недостатньо.
Для Нетаньягу продовження тиску на Тегеран є одним з основних елементів політичної програми. Нова ескалація може консолідувати його правий електорат, хоча військові втрати й суспільна втома здатні мати протилежний ефект. Водночас було б помилкою вважати, що перемога Айзенкота означатиме відмову від силового стримування Ірану: відмінності стосуватимуться передусім координації зі США, масштабу операцій та ролі дипломатії.
Ескалація також загрожує країнам Перської затоки, судноплавству в Ормузькій протоці та світовим енергетичним ринкам. Для імпортерів нафти й газу, зокрема європейських економік, це означає ризик цінових коливань, дорожчої логістики та додаткового інфляційного тиску.
Що означають результати виборів для України
Для Києва ізраїльські вибори мають подвійне значення. Росія та Іран співпрацюють у військово-технічній сфері, а дрони Shahed загрожують обом державам. Водночас уряди Нетаньягу обережно ставилися до надання Україні високотехнологічного озброєння, зберігаючи канали взаємодії з Москвою.
6 жовтня президент Володимир Зеленський обговорив протидію російським та іранським «шахедам» з ізраїльським міністром Зеєвом Елькіним. Українська сторона прямо пов’язала безпеку двох країн із технологіями, які Тегеран передав Росії. Напередодні голосування Нетаньягу також визнав, що Ізраїль вивчає український досвід боротьби з дронами й інвестує у відповідні рішення.
Якщо опозиція сформує уряд, з’явиться додаткове політичне вікно для обміну розвідувальними даними, спільних розробок систем виявлення й перехоплення безпілотників, кооперації оборонних компаній і тіснішого діалогу з європейськими союзниками. Однак це можливість, а не вже ухвалене рішення про постачання ізраїльських систем протиповітряної оборони Україні.
Існує й зворотний ризик. Подальша війна з Іраном збільшує потреби Ізраїлю, США та держав Перської затоки в ракетах-перехоплювачах і засобах ППО. За обмежених виробничих можливостей це створює додаткову конкуренцію за ресурси, необхідні Україні для захисту міст і енергетичної інфраструктури. Тому український інтерес полягає не в розширенні близькосхідної війни, а в її контрольованій деескалації одночасно з поглибленням технологічної співпраці з Ізраїлем.
Три ключові чинники найближчих місяців
Перший — здатність Нетаньягу або Айзенкота сформувати стійку коаліцію. Другий — результат переговорів США та Ірану за посередництва Катару й інших держав регіону. Третій — ситуація в Газі та на Західному березі, від якої залежатимуть відносини Ізраїлю з арабськими сусідами та міжнародними партнерами.
Базовим сценарієм на кінець жовтня виглядає період політичної невизначеності з високою ймовірністю продовження жорсткої безпекової політики. Навіть прихід нового прем’єра не усуне протистояння з Іраном, але може змінити спосіб ведення війни та співвідношення воєнних і дипломатичних інструментів.
Для України найкращим результатом стане поєднання меншої регіональної ескалації, стабільних західних постачань засобів ППО та практичного партнерства з Ізраїлем у сфері протидії іранським технологіям. Вибори 27 жовтня створили для цього певні можливості, проте остаточні висновки можна буде зробити лише після формування нового уряду — або рішення про повторне голосування.
